Батьківство в радість

Як я до мами збиралася виїхати

Набридло чекати, коли у чоловіка з’явиться час. Скучила за старшому синові. Зідзвонюємося кожен день, дитина чекає, коли приїду.

Постійно відчуваю себе залежною, відпрошуюся у чоловіка на прогулянки, магазин, перукарню. Молодший син теж втомився в місті, йому хочеться походити по травичці, ягід поїсти, огірків з грядки.Мама втомилася на городі одна.

Картоплю полоти треба, моя допомога не завадить. Ще за ягодами хочу.Вирішила купити квиток на автобус.

Дитячих крісел там немає, дитину можна тримати на руках або купити окреме місце. Не їздила напевно три роки громадським транспортом. На машині до села приблизно 3 години на автобусі 4 години.

Автобуси як маршрутки, маленькі. Кілька років тому була страшна аварія. Водій заснув, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з іншим автобусом, з 14 пасажирів вижив тільки 1.

У замкнутому просторі будуть перебувати багато людей, душно. Якщо вікна відкривати – дитини продме. Знову ж таки не хочеться вступати в конфлікт.

Їхати дуже страшно. Поки це писала, зрозуміла, ризикувати здоров’ям маленької дитини на догоду своїм бажанням не варто. Провести 4 години в автобусі з незнайомими людьми на спеці.

За сина переживаю більше, ніж за літо без ягід і річки. Все таки 4 години в автобусі для 11 місячної дитини це багато. Пішла сумки розбирати.

Related posts

Leave a Comment